У давнину прізвищні назви (додані до імен слова, що їх можна розглядати як прізвища) складалися мимовільно, стихійно, ніхто їх не творив спеціально. Проте певного роду прізвиська могли вигадувати й навмисно, саме такий звичай існував у козаків. Запороз. прізвиська надавалися в різні часи і з різних мотивів, але основа їх появи була одна й та сама – або пам'ятний вчинок людини, або незвичайна подія в її житті, або особлива риса її характеру, поведінки чи зовн. вигляду. В основу прізвищевих назв часто закладалися жарт, гумор, насмішка. Тому ці прізвиська експресивні, емоційно-оцінювальні. Тепер цю експресивність важко або й неможливо визначити. Тому вони не відрізняються від особових назв, даних колись як генетично автохтонні власні імена. Так, старий запорожець М.Корж розповідав, що своє прізвисько одержав тому, що, сходячи з могили Чортомлик, упав і скотився донизу, ніби корж. Малому на зріст козакові дали прізвисько Махина, великому – Малюта, неповороткому – Черепаха. Присліпою назвали козака, який, перебуваючи на чатах, не помітив, як підійшла польська частина. Таких прізвиськ козак міг мати кілька. Нині ці прізвиська (уже прізвища) без прив'язки до ситуації, за якої їх дали тому чи ін. козакові, сприймаються емоційно нейтральними.
Прізвища в сучасному розумінні в осн. масі стабілізувалися й закріпилися як офіційно-юрид. спадкові родинні найменування українців наприкінці 18 – 1-й пол. 19 ст. (уперше ж додані до імен назви, що їх можна розглядати як прізвища, з'являються в українців зрідка вже у 13 ст.).
На думку І.Франка, Запорозька Січ була кузнею свіжих прізвищ, оскільки багато людей, які потрапляли туди, мали різні причини заховати від світу свої давні родові прізвища і взяти нові.
У прізвищних найменуваннях козаків широко відображена укр. топонімія: Грицько Боярський, Павло Фастовець, Ігнат Зощутинець (з Ощутинець), Семен Лучанський, Максим з Гавриловки, Пилип Зомчара (з Омчара); військ. звання й назви посад козаків: Матвій Асаул, Гринець Рудий Сотник, Михайло Писар; родинні чи ін. відношення козаків: Фесько Топихин братанич, Мисько Петров сестринець, Протас Лисого пасинок, Наум Чигиринчин муж, Семен Зінцев онук.
За доби козаччини, а особливо під час визвол. походів, з усіх країв стікалися до укр. козаків представники ін. народів, і їхня етнічна належність знайшла відображення у прізвищних найменуваннях. У визвол. війнах брало участь багато росіян, на що вказують такі прізвища, як: Москаль (так українці називали росіян), Донець (виходець з Донського козачого війська; див. Всевелике військо Донське), Солдат (той, хто служив у солдатських полках Рос. д-ви), Болоховець, Торчанин (вихідці з відповідних місцевостей). Разом з козац. загонами, що бували в Білорусі, а потім поверталися на батьківщину, на укр. землі завжди прибувало багато білорусів. Вони отримували прізвища Литвин (так українці називали в ті часи білорусів), Биховець, Кричевець, Мозирянин, Пінчук, Туровець та ін. (за назвою місцевості, з якої прибули). На укр. землях, що входили до складу Польщі, жило чимало польс. селян і міщан, після оселення тут вони, як правило, в другому поколінні вже розмовляли укр. мовою, а то й переходили в православ'я. Польс. мовний компонент відображено переважно у прізвищах, що трапляються в старих правобереж. полках: Ляховчин, Адамович, Казимиренко, Полулях, Мазуренко та ін. Деякі сучасні прізвища вказують на те, що їхні перші носії могли бути: представниками балт. країв (Мєрєцкий – з містечка Мереч, Вільня – за назвою річки в столиці Литви, чи Лотиш, Лотвишченко, які говорять самі за себе); волохами й мунтянами (Волошин, Мультяненко, Басарабей, Мирча, Пинтя, Радул та ін.); сербами й болгарами (Воксич, Милкович, Болгариненко, Думич, Сербин, Капнич, Іртач); греками (Грек, Заларій); албанцями (Арнаут; у той час албанців називали "арнаутами"); угорцями (Венгерський, Ференценко, Угрин); чехами (Чехович, Цирулик, Жишка); німцями (Німець, Острогман, Цимерман); шведами (Швед); євреями (Перехрист, Лейба, Коган, Жидовкин, Зраїтель, Юдай); циганами (Циган, Циганчук); вірменами (Ормененко, Маджар), грузинами (Груксин, Іберець, Обиз, "обезами" здавна українці називали грузинів); татарами, турками, ногайцями (Басман, Котлубай, Татарчин, Турченко, Потурнак, Ногаєць); чемерисами (марійцями) (Чемерис), черкесами (Черкес, Оліферович). Однак носіями таких прізвищ не обов'язково були представники неукр. національності: відомі випадки, коли Москалем або Прусом називали тих, хто з якихось причин побував у Росії чи Пруссії.
У словотвірному плані переважна більшість козац. прізвищних назв має патронімічний суфікс -енко. Прізвищних назв на -ич (-ович, -евич, -инич) – небагато, вони характерні для вихідців з Черкащини і Київщини (це були осередки козацтва, тут жило багато старих козаків, які мали особливі заслуги в козац. війську), цей суфікс надавав патронімічним утворенням відтінку пошани. Щоправда, поміж прізвищних імен на -ич є багато утворень від жін. імен: Варчич (Варка), Веклич (Векла), Домнич (Домна), Катрич (Катря), Настич (Настя) та ін. Крім згаданих, трапляються суфікси на -ко, -еня, -ук. Поміж козац. прізвиськ є складні слова й лексикалізовані словосполуки типу Кривошапка, Непийвода, Сиротадобрий. Такі назви використовуються і в юрид. документах.
Трапляються прізвищні двоосновні давні слов'ян. імена та назви із запереченням не-: Нечай, Невгад, Ненад, Ненайда, Несин та ін.
Багато прізвищних назв – це субстантивовані присвійні прикметники із суфіксами -ин (-ишин), -ов (-ев). Та найчастіше у ролі прізвищних назв вживаються відносно-присвійні прикметники на -ський (-зький, -цький). Вони йшли на заміну описовим найменуванням типу Бахмат з Кропивной, Хома з Подварка, Іван Долган з Рокгинець.
Багато прізвищних назв утворені від одного кореня, це є виявом значних словотвірних можливостей укр. мови; напр.: Рудавчий, Руданенко, Руденко, Руденський, Руденченко, Руденчен, Руденький, Рудика, Рудик, Рудина, Рудиненко, Рудич, Рудкевич, Рудко, Рудковський, Рудненко, Рудницький, Рудниченко та ін.
Прізвищними назвами нерідко ставали заг. назви професій (Желізняк, Солодовик, Шаповал та ін.), побутових речей (Драбина, Куделя, Кухлик), страв (Каша, Куліш, Кулага) тощо. У ролі прізвищних назв часто виступають іменники, співвідносні за формою з демінутивами (Діжечка, Жабка, Жилка, Дудочка, Кашка, Ковбаска, Кулачок та ін.), причому значна їх частина на той час не мала своїх відповідників серед загальних назв.
Білоусенко П.І.
Література:
- Худаш М.Л. Із спостережень над українськими козацькими особовими назвами-композитами середини XVII ст. В кн.: Ономастика. К., 1966
- Непокупний А.П.та ін. Міжетнічні зв'язки в українській антропонімії XVII ст. ("Реєстри всього Війська Запорозького" 1649 р. і мовно-територіальні контакти). К., 1989.